Від кріпаків до мільйонерів

Історія унікальної української родини Симиренків, котра пройшла шлях від кріпацтва до мільйонних статків

У першій половині ХІХ сторіччя почався розвиток цукроваріння в Україні, що дало поштовх неймовірного успіху династії Симиренків – видатних підприємців Черкащини, одних із фундаторів цукрової промисловості України, меценатів, справжніх патріотів рідного краю.

Родоначальником знатного сімейства був Степан Симиренко, який понад 20 років козакував на Січі, а потім оселився на одному хуторі біля Черкас і почав господарювати. Та непосидюча вдача не давала йому довго затримуватися на одному місці. Він купив волів і почав чумакувати: їздив у Крим по сіль, возив у Польщу рибу. Заробляв на подальше життя чумацтвом. Так і помер Степан під возом на чумацькій дорозі.

Один з його синів, Федір Симиренко, був записаний кріпаком. Це був найнижчий стан у суспільстві, за таких умов людина повністю була позбавлена прав і сліпо виконувала накази поміщика. Шанси змінити свою долю – були мізерними. Але Федір виявив себе справжнім нащадком батька-козака і за порадою тестя Михайла Яхненка разом із ним орендує водяні млини на річці Росі. Згодом вони уже самі будували млини на річці Вільшанці, між містом Городищем і селом Млієвом. Поступово Федір Степанович розбагатів і викупив себе й свою родину з кріпацтва.

Федір Симиренко разом з Михайлом Яхненком та його братами Кіндратом і Степаном заснували фірму «Брати Яхненки і Симиренко», яка провадила торгівлю зерном, худобою, займалась будівництвом млинів. У 20-тих роках ХІХ століття фірма монополізувала торгівлю великою рогатою худобою та м’ясом. Пунктом відправки товару зробили Одесу. Операції з продажу борошна йшли успішно та приносили великі гроші, і їх торговий дім прославився далеко за межами Київської губернії. Прибутки зростали і одного разу за неврожайного 1830 року Степан, Кіндрат, Терентій Яхненки і Федір Симиренко змогли безкоштовно настачити харчами десять тисяч селян! Яхненкам і Симиренку присвоїли звання купців першої гільдії. Вони приймали активну участь в економічному та суспільному розвитку Одеси, постійно обиралися депутатами Міської Думи.

Етикетка цукрової продукції , що випускала фірма «Брати Яхненки і Симиренко»

Етикетка цукрової продукції , що випускала фірма «Брати Яхненки і Симиренко»

Разом із успіхами у підприємництві зростала й родина Федора Степановича Симиренка. У нього й Анастасії Симиренків було 22 дітей, проте вижило восьмеро. Найвідомішими з нащадків стали сини Платон та Василь. Платон Симиренко був старшим сином, саме йому належала ініціатива заснування цукрового заводу. Він закінчив кращий пансіонат Золотова в Одесі, був мудрою і освіченою людиною, тому одразу долучився до справ фірми.

У 1839 році Платон Федорович Симиренко поїхав на навчання в Париж, де через чотири роки одержав кваліфікацію інженера-технолога з цукрового виробництва. За цей час майбутній інженер-технолог уклав кілька договорів на поставку для свого заводу новітнього європейського обладнання з переробки буряку.

Платон Федорович Симиренко

Платон Федорович Симиренко, син Федора Степановича Симиренка

Завод будували за останнім словом техніки з французькою технологією виробництва. Із Франції також було запрошено 30 хороших спеціалістів з цукровиробництва. Уже в 1843 році у селі Ташлик родина Симиренків запустила перший не тільки в Україні, а й у всій Російській імперії паровий пісково-рафінадний завод. Платон Федорович Симиренко став технічним керівником фірми.

Пам’ятаючи свою недавню скруту, новоспечені “цукрові” магнати збудували для своїх працівників ціле містечко, де були лікарня, школа, театр, бібліотека та баня. Вже на той час завод і містечко мали газове освітлення. А коли почалася Кримська війна – надсилали лікарням харчі і хліб, а на військові потреби регулярно виділяли чималі суми.

Прибуток був настільки великим, що перекрив не тільки всі видатки, але й генерував нові кошти на будівництво нових заводів. Так Платон Симиренко побудував у Млієві перший в Україні машинобудівний завод. Тепер фірма, окрім цукру, постачала і свої моделі цукроварного устаткування та сільськогосподарські  машини для всієї імперії. Наявність нових підприємств дозволила селянам мати високоякісну техніку і зробила незалежним українське село від імпорту. Це дало потужний поштовх розвитку вітчизняної промисловості та сільського господарства. На Млієвському машинобудівному заводі були побудовані перші металеві пароплави, які започаткували сучасне пароплавство на Дніпрі. Пароплави курсували по Дніпру між Києвом і Кременчуком, один з них носив горде ім’я «Українець», а другий – «Ярослав Мудрий».

Діяльність заводу розвивали три покоління Яхненків та Симиренків. Вони активно підтримували багатьох діячів української культури. Якби не родина Симиренків, можливо, світ так ніколи й не дізнався б про талант Тараса Шевченка. Його вірші не наважувалось друкувати жодне видавництво, поет був на межі відчаю, та в одну мить усю необхідну суму – а це більше тисячі рублів – йому подарував Платон Федорович. А через рік після того, як Тарас Григорович презентував свої твори родині Платона Симиренка, коштом останнього в 1860-му вийшов «Кобзар» тиражем 6050 примірників.

Картина Картина Берендея "Тарас Шевченко читає вірші в колі родини Платона Симиренка"

Картина Картина Берендея “Тарас Шевченко читає вірші в колі родини Платона Симиренка”

Василь Федорович Симиренко також був одним із засновників цукрової імперії. Він був на 14 років молодшим від Платона і багато в чому брав з нього приклад. Він навчався спочатку, як і його старший брат, в пансіоні, потім в  у Санкт-Петербурзькому технологічному інституті, після чого протягом двох років – у Паризькій вищій політехнічній школі, по закінченні якої отримав фах інженера-технолога цукроварства.

Василь Федорович Симиренко

Василь Федорович Симиренко, син Федора Степановича Симиренка

Саме Василю Федоровичу після смерті брата Платона довелося долучатися до керівництва справами, а з 1868 року очолити правління Торгового дому «Брати Яхненко і Симиренко». Попри фінансову скруту підприємства, його продукція не втрачає якості, засвідченої Золотою медаллю Лондонської всесвітньої виставки 1873 року, присудженою журі виставки експонентам Яхненкам та Симиренку. Знання механіки і талант до неї дав йому можливість сконструювати кілька цукрових машин на основі нових принципів фізики і механіки. Цим він привернув до себе увагу не на батьківщині, а й за кордоном. Зокрема, у 1876 році Василь Симиренко зареєстрував патент на випаровувальний апарат, що вдвічі скорочував витрати палива на переробку цукрового буряка, а працюючи в хімічній лабораторії, винайшов нові способи виварювання цукру. Організував у себе на заводі виробництво пастили та мармеладу, який успішно експортували за кордон. Дорогий делікатес давав високий прибуток і звільнив країну від потреби імпортувати пастилу.

Василь Федорович Симиренко був також одним з найбільших меценатів України. Протягом 40 років регулярно передавав десяту частину своїх прибутків на українські культурні цілі: покривав дефіцити журналів «Київська старовина», «Україна», «Громадська думка». Він фінансово підтримував українських вчених і письменників, зокрема Михайла Драгоманова та Михайла Коцюбинського. Василь Федорович дуже любив український театр і тому посприяв утворенню аматорського колективу на Сидорівському цукровому заводі. Цей театр був одним із найкращих в Україні. Керував ним відомий громадівець Йоїль Руденко. До трупи, крім місцевої молоді та робітництва, входили також: Михайло Старицький, Марія Заньковецька, Ганна Затиркевич, Ганна Борисоглібська. У 1912 році Василь Федорович Симиренко пожертвував 100 тисяч рублів для Наукового товариства ім. Шевченка.

У Василя Симиренка не було власних дітей, тому все майно, що оцінювалось до 10 мільйонів карбованців, заповів дружині Софії Іванівні. Всі кошти після його смерті вона повинна була, згідно заповіту, направити на фінансування української культури. Софія Іванівна, виконуючи волю чоловіка, дуже щедро видавала кошти на національні справи. Тоді, за домовленістю з удовою, для своїх потреб товариство купило друкарню Барського на Хрещатику. Тут планувалось друкувати нову щоденну українську газету. Колишній редактор «Ради» В. Ніковський взявся наново організувати і редагувати газету, якій дали назву «Нова рада». Маєток у селі Сидорівні дружина заповіла на заснування сільськогосподарської садівничої школи імені Василя Симиренка. Решту коштів – на народний університет імені В. Симиренка у Києві з викладанням українською мовою, а свій особняк – Українському науковому товариству.

Сьогодні Ліга українських меценатів нагороджує премією імені Василя Симиренка тих, хто сприяє утвердженню іміджу України в світі.

Ще один видатний нащадок родини цукрових магнатів відзначився неабияким талантом і вніс вагомий вклад в українську й світову науку – Левко Платонович Симиренко. Можна сказати, що в радянські часи він був найвідомішим із родини Симиренків. Але він же став однією із формальних причин краху економічної імперії родини, адже у 1879 році був заарештований за участь у русі народовців і засланий до Сибіру. Радянська влада ліквідувала фірму «Брати Яхненки і Симиренко», підприємства знесли. У 1887 році Левко Платонович повернувся з Сибіру до рідного Млієва і зайнявся справою, про яку мріяв з дитинства – садівництвом. І став основоположником промислового плодівництва. Сад, закладений ним у родинному маєтку, став найбільшою у Європі колекцією плодово-ягідних та горіхоплідних культур та першою науковою сортостанцією імперії.

Левко Платонович Симиренко, син Платона Федоровича Симиренко

Левко Платонович першим у світовій науці порушив питання про створення високотоварних промислових садів. Саме український учений ввів у науковий обіг такі терміни та поняття: промисловий сад, промисловий сорт та промислове садівництво. А створений Симиренками унікальний сорт яблуні Ренет Симиренка упродовж майже двох століть є окрасою українського і світового садівництва, національним надбанням України. Він успішно культивується не лише в Україні, але й у багатьох країнах світу.

Левко Платонович вивчав одночасно особливості 3 тисяч різних сортів садівничих культур. Результатом наукової праці вченого стала фундаментальна праця, що є гордістю вітчизняної та світової садівничої науки – трьохтомна «Помологія». Книга вийшла лише через 60 років після засудження більшовицьким режимом вченого і заслання його до табору, де він і помер.

Левко Платонович Симиренко з дітьми

Левко Платонович Симиренко з дітьми

Нині у Млієві, на території маєтку Симиренків розміщено величезну сортостанцію та Інститут помології АН України. Тут, в оточенні прекрасного затишного парку зберігся будинок Симиреків, збудований у 1855 році. Правда обкладений стандартним радянським кахлем він виглядає не дуже привабливо. В будинку нині меморіальний музей. На території парку збереглося ще декілька споруд другої половини ХІХ століття: лабораторії, насіннєсховища, оранжереї. Просто помпезно виглядає Палац Науки збудований у 1926 році. Нині в ньому головний корпус Інституту Помології. Перед ним стоїть пам’ятник Левку Симиренку.

Садиба Симиренків, с. Мліїв, Черкащина

Садиба Симиренків, с. Мліїв, Черкащина

Поряд із парком знаходиться Троїцька церква, яка була збудована у 1858 році і служила родовою усипальнею Симиренків.

Напружена праця всіх членів сім’ї Симиренків і Яхненків, помножена на підприємницький талант, стали складовими частинами величезного успіху родини!

Поширення публікації можливе за умови зазначення посилання на сторінку першоджерела www.discoverukraine.com.ua

Залишити відповідь